Доповідь по проблемі

“Роль правової освіти та правового виховання

в процесі соціалізації школярів”

            Перед сучасним суспільством стоїть завдання виховати високоосвічених, творчих, успішних у реальному житті громадян. Однак дуже часто випускники шкіл, маючи певний багаж теоретичних знань, не можуть реалізувати себе в сучасному динамічному житті. Цю ситуацію обумовлює ряд причин, серед яких: відсутність компетенції правомірної та підприємницької поведінки, низький рівень сформованості фундаментальних людських цінностей, невміння спілкуватися, що пов’язане із проблемою соціалізації.  

           Соціалізація — процес, під час якого людина засвоює звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві

даній культурі взірці поведінки. Через соціалізацію особистість активно входить у систему соціальних зв’язків і набуває соціального досвіду.

        До впливу соціального середовища людина ставиться вибірково на основі сформованої у її свідомості системи цінностей. Індивідуальність особи, її потенційні можливості засвоїти культурний пласт суспільства, потреби та інтереси, спрямованість соціальної активності є найважливішими чинниками її соціалізації.

        Агентами соціалізації є сім’я, ровесники, вихователі та вчителі, колеги та знайомі, ЗМІ, соціальні інститути тощо. Соціалізація здійснюється протягом усього життя людини, поділяється на первинну (соціалізація дитини — основа майбутньої особистості та свідомого громадянина держави) та вторинну (соціалізація дорослих). Це відбувається тому, що умови життя людини, а значить і вона сама, постійно змінюються, вимагають входження у нові соціальні ролі та змін статусу, інколи докорінних.

         У вітчизняній соціально-психологічній та психолого-педагогічній літературі виокремлюють такі джерела соціалізації учнів:

• Первинний досвід, пов’язаний із періодом раннього дитинства, з формуванням основних психічних функцій та елементарних форм суспільної поведінки в сім’ї, загалом власний індивідуальний досвід школяра (стереотипи поведінки формуються через наслідування дорослих і є досить стійкими).

 • Культурно-соціальний досвід, що цілеспрямовано передається учням через різні соціальні інституції, передусім через систему освіти, навчання та виховання (дошкільні заклади, школа тощо).

• Активність самої особистості у виборі знань та їх осмислення; вміння порівнювати різні погляди й критично їх оцінювати; активна участь у прак-

тичній, перетворювальній діяльності та спілкуванні.Джерела сучасної концепції соціалізації знаходимо в дослідженнях А.Бандури, Т.Парсонса, Г.Тарда та інших науковців. Їхні праці засвідчують, що на процес інтеграції особистості в певну соціальну роль істотно впливають «очікування» і «вимоги» її оточення. Вплив соціальної системи, переломлюючись

крізь внутрішнє «Я», переходить у стадію адаптації до особливостей даної системи і завершується стабілізацією, але вже на новому рівні.

Технологія реалізації ідеї

             Один з основних інструментів соціалізації дитини — школа, першочергове завдання якої — сприяти становленню особистості, здатної усвідомлювати процеси життєтворчості та брати активну участь у них. Дитина повинна не тільки здобувати знання, а й оволодівати засобами пізнавальної та практичної діяльності, брати участь у конструктивному діалозі, визначати своє місце в суспільних процесах. Досягнення цієї мети передбачає зміну ролі учителя в навчально-виховному процесі .

        Завдання вчителя — не обмежуватися поданням учням певної суми знань з навчального предмета. Необхідно учити учнів учитися, оволодівати знаннями, застосовувати їх на практиці в реальному  житті. Щоб навчання було цікавим для всіх дітей, а спілкування на уроці чи поза школою — радіс-

ним і корисним, учитель має постійно стимулювати в учнів прагнення до самовдосконалення, виховувати почуття власної гідності, створювати на уро-

ці комфортну атмосферу, за якої працюватиметься швидше й  результативніше. Для цього потрібно застосовувати комплекс методів і прийомів, які активізують творчу, пізнавальну діяльність усіх без

винятку учасників навчально-виховного процесу. Щоб допомогти учням у процесі їх соціалізації,необхідно також звернути увагу на практичну спря-

мованість шкільних курсів, що передбачає зменшення питомої ваги готової інформації, зміну співвідношення між структурними елементами змісту шкільних курсів на користь засвоєння учнями способів пізнання, акцентування на набутті учнями особистого досвіду творчої діяльності, посилення світоглядного компоненту навчального матеріалу.

         Основи соціалізації особистості закладаються й на уроках правознавства. Вивчення цього курсу має сприяти вихованню суспільно активної, юридично освіченої, творчої, цілеспрямованої особистості з високою правовою культурою.

          Шкільні правознавчі курси орієнтовані на набуття учнями основ юридичних знань, формування особистості зі сталими навичками правової поведінки, виховання у школярів поваги до державноправових інститутів.

         Навчаючи учнів правознавства можна використати такі методи та прийоми, як робота в групах, ділова гра, розв’язування правових ситуацій, аналіз публікацій та художніх творів тощо. В основі цих методів та прийомів — не лише збагачення вихованців знаннями, а й формування у них практич-

них умінь та навичок.

        З метою позитивної мотивації навчальної діяльності школярів слід  поєднувати колективну, індивідуальну і групову форми роботи.

        Групова організація навчального процесу дає можливість вихованцям:

• творчо спілкуватися протягом відведеного часу;

• набути навичок співпраці в колективі та відчути відповідальність за виконання завдань;

• використовувати різні джерела знань;

• швидко опрацьовувати великий за обсягом навчальний матеріал;

• будувати аргументовану відповідь;

• побачити та оцінити результати своєї праці на уроці.

       Під час проведення уроків правознавства доцільно систематично використовувати  методи інтерактивнго навчання.

      Ефективність уроків правознавства значно підвищується, якщо учні вивчають нормативні документи, використовуючи знання, набуті самостій-

но, мають можливість проаналізувати свій життєвий досвід порівняно з досвідом персонажів запропонованих ситуацій або своїх однолітків, зна-

йомих, героїв фільмів та літературних творів тощо.

     Дуже важлива внутрішня мотивація навчальної діяльності, коли учні самостійно визначають необхідність вивчення відповідної теми.